Розрив між двома важливішими стадіями інновацій – науковими дослідженнями й масовим виробництвом продукції з використанням їх результатів – є головною проблемою реалізації інвестиційно–інноваційного розвитку. Однією з найважливіших складових інноваційного процесу та перспективним механізмом економічної стабілізації держави є венчурний бізнес.

   Поняття "венчур" у перекладі з англійської (venture) означає "ризик", "ризиковане починання", "ризикове підприємство". В словнику В.К.Мюллєра воно перекладається як “ризикове підприємство”, “навмання”, “сума, яка підлягає ризику”, “відважитись” [1]. Суть венчурного бізнесу полягає в тому, що інноваційні ідеї інвестуються на стадії відсутності не тільки компанії, а найчастіше, і бізнес–плану. Тому малий високотехнологічний бізнес активно звертається до венчурних інвестицій, особливостями яких є: довгостроковість та ризикованість; кошти часто надаються під перспективну ідею без гарантованого забезпечення майном, заощадженнями чи іншими активами; термін інвестицій 3–7 років; ухваленню рішення про венчурне фінансування передує велика робота з вивчення ризиків та можливостей їх зменшення; венчурні інвестори надають перевагу реінвестуванню; їх прибуток виникає через 5–7 років після продажу пакету акцій за ціною, що в декілька разів перевищує первинне вкладення.
   Для держави має сенс активно сприяти розвитку венчурного бізнесу, оскільки вигоди, які отримує суспільство від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками венчурних інвесторів. Венчурні інвестиції:
   

      Піонери та лідери венчурної діяльності

     Піонерами та лідерами венчурної діяльності є США. У 1957 році Артур Рок, службовець інвестиційного банку в Нью–Йорку, після успіху своєї першої угоди, в результаті якої з'явилася фірма Faіrchіld Semіconductor, що озолотила своїх засновників, вирішив присвятити себе венчурному інвестуванню. Перший венчурний фонд, сформований Артуром Роком у 1961 р., був розміром 5 мільйонів доларів США, з яких інвестовано було всього 3 млн. Але результати роботи фонду виявилися приголомшуючими: витративши всього $3 млн., А. Рок через нетривалий час повернув інвесторам майже $90 млн. Після цього в нього були проекти, що привели до появи таких відомих сьогодні імен, як "Іntel" та "Apple Computer". До 1984 року ім'я Артура Рока стало синонімом успіху. Також до основоположників даного виду бізнесу належать громадяни США Том Перкінс, Юджин Клейнер, Франк Кофілд, Брук Байєрс та ін., які в 50–60 роки розробили нові основні концепції організації фінансування: створення партнерств у вигляді венчурних фондів, збір грошей у партнерів з обмеженою відповідальністю й установлення правил захисту їхніх інтересів, використання статусу генерального партнера [2]. Том Перкинс стверджував: «Гроші, які ми робили, насправді були побічним продуктом ... нами рухало бажання створювати успішні компанії, що знаходяться на вістрі удару, розвивають дивовижні нові технології, яким належало перевернути світ» [3]. Середні світові показники річного прибутку венчурних фондів становлять 20–25%, що значно перевищує показники банківської прибутковості. При цьому значну частину прибутку венчурні структури одержують за рахунок дуже високого рівня менеджменту [4].
Вирішальну роль у розвитку венчурної індустрії Європи відіграли заходи державної політики зі створення сприятливих умов розвитку венчурних фондів. Уряд Голландії гарантує покриття половини збитків, пов'язаних з венчурними інвестиціями. Венчурні фонди Великої Британії отримують третину інвестиційного капіталу в пенсійних фондах, які мають пільговий режим оподатковування. Таке цілеспрямоване державне втручання забезпечило швидкий розвиток венчурної індустрії в західноєвропейських країнах. Якщо на початку 1980–х рр. Західна Європа значно поступалася США за загальним обсягом венчурного капіталу, то вже на початку 90–х рр. – вже їх випередила. В Ізраїлі та Фінляндії технологічна революція відбулася частково завдяки тому, що уряди зробили ставку на венчурний розвиток промисловості, і були створені умови для прямих інвестицій у сміливі інноваційні проекти. За фінансової підтримки з боку венчурного капіталу почали розвиток такі технології й галузі, як мікропроцесори, персональні комп’ютери, генна інженерія. Яскравими прикладами вдалих венчурних проектів є AOL, Apple, Cisco, Compaq, e–Bay, Google, HP, Intel, Microsoft, Sun Microsystems, Yahoo!, інвестори яких отримали прибутки в мільярди доларів.
   Основними факторами, що сприяють розвитку венчурної індустрії, є: наявність науково–освітньої бази та потужного дослідницького сектора, потужні наукові школи; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів; наявність фондового ринку; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; стабільний попит з боку держави та приватного секторів на наукові дослідження й розробки; наявність вільного капіталу. Сьогодні більшість цих умов в Україні так чи інакше присутні, однак український венчурний бізнес знаходиться лише на стадії раннього розвитку, хоча його формування було започатковано у 1992 році за переважної участі іноземного капіталу [5].
   У провідних країнах розвиток венчурного бізнесу призводить до спрямування інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу, тоді, як в Україні тенденції протилежні — існуючі венчурні фонди надають однозначну перевагу низько– та середньоризикованим короткотривалим операціям з фінансовими активами та нерухомістю й поки слабо орієнтовані на "хай–тек" технології. Аналіз декларацій управління активами венчурних фондів дозволяє виділити основні сфери інвестування: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Також в Україні практично відсутні стартові вкладення і вкладення в інновації, а переважають інвестиції в розвиток компаній. Учасниками венчурних фондів можуть бути тільки юридичні особи, тоді як приватним особам, пенсійним фондам, страховим компаніям це заборонено. Це свідчить про те, що український венчурний бізнес таким є лише формально, а насправді відсутні його важливіші характеристики – інноваційна компонента, ризикованість та класична орієнтація на інноваційні проекти, співпраця з технопарками, бізнес–інкубаторами та вищими навчальними закладами.

Джерела:

1. Мюллер В.К. Англо–русский словарь. 24–е изд. – М.: Русский язык, 1995. – 723 с.
2. Лобанов А. Венчурне фінансування – український аспект // «Теорія бізнесу» № 6, К.– 2007.
3. The Red Herring. – Issue 9.
4. Пояснювальна записка до проекту Закону України „Про венчурну діяльність в інноваційній сфері” // Офіційний сайт Верховної Ради України. –http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=30849&pf35401=112299 (19 лютого 2010).
5. Архієреєв С., Попадинець О. Підвищення ролі регіонів у випуску високотехнологічної та інноваційної продукції: міжнародний досвід // Офіційний сайт Національного інституту стратегічних досліджень. –http://www.niss.gov.ua/Monitor/november08/5.htm (20 лютого 2010).