Під час підготовки до написання дипломної роботи, мене відверто засмутили певні виявлені факти та закономірності суспільно-економічного життя нашої країни. Те, що за рейтинговими показниками Всесвітнього економічного форуму Україна займає 82 місце (сусідня Польща - 46) у рейтингу глобальної конкурентоздатності 2009-2010 – є яскравим підтвердженням того, що наша країна досить швидко мутує, перетворюється із країни-виробника в країну-споживача.

І дійсно, проаналізувавши, навіть нашвидкуруч, процеси становлення в Україні інноваційних структур, діяльність яких направлена на прискорення темпів комерціоналізації наукових досліджень та стан самої науки вцілому вимальовується не зовсім «перспективна» перспектива.
Наведу кілька відомостей, які у мене особисто викликають обурення і породжують цілу низку запитань. (пошук відповідей на які постійно мене відволікає від написання самої роботи )

Наука і наукові кадри

Для прикладу розглянемо одну із центральних областей країни – Черкаську. Проаналізуємо залежності між науковцями, кандидатами та докторами наук, організаціями, що виконують наукові дослідження й розробки за даними Головного управління статистики у Черкаській області.

Парадоксальна ситуація: чисельність науковців за 13 років зменшилася майже втричі, в той час кількість кандидатів та докторів наук  збільшилася майже у 2,5 рази! Можна зауважити, мовляв, це ж добре, держава піклується про розвиток науки, офіційно визнаючи значущість досліджень проведених науковцями, шляхом присвоєння їм відповідного наукового ступеню чи звання, та надаючи при цьому певні фінансові заохочення. Тепер подивимось на кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки. Бачимо, що їхня кількість стабільно зменшується.

Запитання:

То, де ж ці кандидати і доктори наук реалізують свій потенціал?
Чи у кого був той потенціал насправді, ті виїхали працювати закордон, а хто залишився  - отримали науковий ступінь та й на тому…?
Чи наука – заради науки?

Теорія і практика

Повернемось, знову ж таки, до рейтингів Всесвітнього економічного форуму відповідно до яких Україна серед 134 країн зайняла у 2009 році у сфері розвитку початкової освіти 37 місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45, у сфері формування факторів інноваційного розвитку - 52, за оснащеністю сучасними технологіями - 65, у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114 місце. 

Складається враження що вся країна живе за принципом: «Чуже безумовно краще ніж власне». Адже маючи досить непогані показники рівня освітнього процесу, певне спостерігається явище інерції потужного «освітнього локомотиву» Радянського Союзу, Україна фактично бездіє в галузі захисту прав інтелектуальної власності, при тому, що в значній мірі споживає результати інтелектуальної діяльності інших країн!

Запитання:
Відтік «мізків» настільки великий та «ранній», що нема чого патентувати, ліцензувати тощо? Немає винахідників, перевелися раціоналізатори? Нікому не болить за майбутнє нації? А можливо все іде згідно з планом?

Держава та інновації

Найбільш  ефективною організаційно-економічною формою інтеграції науки і виробництва в усьому світі, як і в Україні,  за останні роки стали територіально-виробничі та наукові комплекси – технопарки. Такі інституції є зонами економічної активності, які поєднують потенціал університетів, науково-дослідних структур, промислових та інфраструктурних організацій. У своїй практичній діяльності вони спираються на результати наукових і технологічних досліджень і мають розгалужені зв’язки з промисловими підприємствами, дослідницькими установами як на загальнодержавному та регіональному, так і на міжнародному рівнях.
Станом на 2009 рік загальна чисельність технопарків в Україні становить 16, із яких зареєстровано 12.
Цікаво, що за інформацією Міністерства освіти і науки України, протягом 2005-2007 років не було зареєстровано жодного проекту технологічного  парку. Активізувати  цей процес вдалося тільки наприкінці 2007 року з реєстрацією двох проектів. Про активність у 2008-2009 роках теж не доводиться говорити –  в країні як не вибори, то підготовка до них! 

Запитання:

Більшість із створених технопаркових структур (Інститут монокристалів (2000 р.), Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона (2000 р.), Вуглемаш (2001 р.),  на момент створення вже мали велиичезний науковий та виробничий потенціал. І при всьому цьому лише 2 проекти!!??

На фоні декларування намірів про активне впровадження інновацій, підтримку національного виробника, розвиток науки тощо досить не зрозумілим є той факт, що на офіційному сайті Державного комітету статистики України в розділі «Статистична інформація/наука та інновації» більшість матеріалів станом лише на 2007 рік!? А 2008-2009 що, проголошені безінноваційними роками в Україні?

Все це свідчить про неефективне використання власного інноваційного потенціалу, перетворення України в державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, та виникнення загрози економічній та національній безпеці країни.
Результати аналізу економічного зростання країн - лідерів рейтингів конкурентоспроможності свідчать про необхідність формування та забезпечення розвитку національної інноваційної системи, тобто сукупності законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу. Формування національної інноваційної системи є безальтернативним шляхом реалізації системної та послідовної державної політики, спрямованої на активізацію інноваційних процесів, забезпечення технологічного розвитку та оновлення національної економіки. 

Віктор Дем'яненко